опричник
ОПРИ́ЧНИК, а, ч., іст.
Дворянин, що служив в опричнині (у 3 знач.).
Шибанів мовчав, омлівавши. З ноги Кров бігла червоним патьоком; А цар на спокійливе око слуги Дивився пильнуючим оком. Стояв нерухомо опричників ряд (П. Грабовський);
Вотчини були взяті “на государя” (тобто конфісковані) і роздані дворянам-опричникам, з яких було створено особливе слухняне царю військо (з навч. літ.);
// перев. мн., перен., зневажл. Про поліцаїв, жандармів.
Царські опричники;
// перев. мн., перен., зневажл. Про прислужників диктатора, які безоглядно виконують його волю.
У цій справі, як у краплі роси, відбилася доля західних українців, те беззаконня, яке творили сталінсько-беріївські опричники в нашому краї (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)