опричнина
ОПРИ́ЧНИНА, и, ж., іст.
1. Система надзвичайних заходів, запроваджених Іваном Грозним для розгрому боярсько-князівської опозиції і зміцнення Російської централізованої держави.
Цікавим є питання про соціально-політичну суть оприччини, духовною ідеологічною основою якої була єресь “жидовствуючих” (з наук. літ.);
* Образно. Я з тривогою дивлюся на імпульсивні спроби виконавчої влади видушити дохідну частину бюджету податковою опричниною (з газ.).
2. Частина держави, підпорядкована безпосередньо Іванові Грозному, що була його опорою в боротьбі проти боярсько-князівської опозиції.
Усю територію держави було поділено на дві частини: опричнину, яка безпосередньо була підпорядкована цареві, і земщину, в якій управління залишалося в руках Боярської думи (з навч. літ.).
3. Військово-поліцейські сили, створені Іваном Грозним для боротьби з дворянсько-князівською опозицією, що відзначалися особливою жорстокістю;
// перен., зневажл. Про царську поліцію, жандармерію.
Шевченко написав свій грізний “Сон”, несучи розплату російському самодержавству, та й писав цей вирок в Петербурзі, в самому лігві царської опричнини (з наук.-попул. літ.).
4. У Давній Русі – земельний наділ, який виділяли вдові князя на довічне володіння.
Словник української мови (СУМ-20)