орудник

ОРУ́ДНИК, а, ч., рідко.

1. Те саме, що ору́да́р.

* Образно. Голова є набагато важливішим орудником полководця, ніж сила плечей, рук та ніг (Юліан Опільський).

2. Той, хто є знаряддям у чиїх-небудь руках; виконавець чужої волі.

Багаті тогочасні польські магнати зовсім заткнули за пояс своїх королів. Королі стали ніби їх попихачами та орудниками їх сваволі (І. Нечуй-Левицький).

Значення в інших словниках

1. орудник — ору́дник іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. орудник — -а, ч., рідко. 1》 Те саме, що орудар. 2》 Той, хто є знаряддям у чиїх-небудь руках; виконавець чужої волі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. орудник — КЕРІВНИ́К (той, хто керує кимсь, чимсь, очолює когось, щось), ПРОВІДНИ́К, ПРОВОДИ́Р, ПРОВІ́ДЦЯ розм., ПРОВОДА́Р розм., ПРОВІ́ДЕЦЬ розм., ОРУДА́Р заст., ОРУ́ДНИК заст., МЕ́НТОР заст.; ГОЛОВА́, ГЛАВА́ уроч. (перев.  Словник синонімів української мови
4. орудник — ОРУ́ДНИК, а, ч., рідко. 1. Те саме, що ору́да́р. 2. Той, хто є знаряддям у чиїх-небудь руках; виконавець чужої волі.  Словник української мови в 11 томах
5. орудник — Ору́дник, -ка м. Руководитель. І те велике, що він починає, орудників грядущих дожидає. К. ЦН. 200.  Словник української мови Грінченка