осатанілий
ОСАТАНІ́ЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. до осатані́ти.
Хіба й зараз не лящать йому у вухах прокльони того божевільного ранку, коли вже вкрай осатанілий Дудник різав жили коням, рубав корів, гнався з сокирою за Наталкою (С. Журахович).
2. у знач. прикм. Украй роздратований, розлючений.
Гаврило і Тимко насилу відтягли осатанілого батька (Григорій Тютюнник);
У розбите вікно лізла Єлена, а її тяг назад осатанілий економ (Г. Хоткевич);
* Образно. З одчайдушним ревом увірвалася на дворище осатаніла худоба (С. Голованівський);
// Який виражає крайню роздратованість, розлюченість.
Листоноша .. напихав собі трави до рота, щоб не стогнати й не проситися, сотник осатанілими очима дивився у вікно (Ю. Яновський);
Всі обличчя [урядників] прибрали осатанілий вигляд, усі очі страшенно вирячились (В. Самійленко);
// перен. Дикий, розгнузданий, нестримний.
І не видно кінця їх [чорних сотень] осатанілому бенкету (В. Самійленко).
Словник української мови (СУМ-20)