осатанілий
ОСАТАНІ́ЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до осатані́ти.
Хіба й зараз не лящать йому у вухах прокльони того божевільного ранку, коли вже вкрай осатанілий Дудник різав жили коням, рубав корів, гнався з сокирою за Наталкою (Жур., Нам тоді.., 1968, 90);
І хоч які Ті юнкери були осатанілі, А побоялись кинутись в штики, Назад полізли, враз пополотнілі (Бичко, Сійся.., 1959, 389).
2. у знач. прикм. Украй роздратований, розлючений.
Гаврило і Тимко насилу відтягли осатанілого батька (Тют., Вир, 1964, 91);
*Образно. З одчайдушним ревом увірвалася на дворище осатаніла худоба (Голов., Крапля.., 1945, 94);
// Який виражає крайню роздратованість, розлюченість.
Листоноша.. напихав собі трави до рота, щоб не стогнати й не проситися, сотник осатанілими очима дивився у вікно (Ю. Янов., І, 1954, 280);
// перен. Дикий, розгнузданий, нестримний.
Осатанілий бенкет.
Словник української мови (СУМ-11)