осиротілий
ОСИРОТІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до осироті́ти.
Вона без міри любила й жаліла свого єдиного, рано осиротілого онука (В. Козаченко);
// у знач. прикм.
Саливон, котрий, лишившися в Мирославі без усіх трьох синів-соколів, осиротілий, зразу підупав і постарів (О. Ільченко);
Важко переступаючи по сипкому піску.., Орест Кіндратович брів углиб острівця, самотній, осиротілий (І. Волошин).
2. у знач. прикм., перен. Який став безлюдним, пустим; опустілий.
На спустілих коліях кілька навантажених і стільки ж порожніх платформ. Усе покинуте, осиротіле (Іван Ле);
Тихий, осиротілий двір Оксани, повз який Середі довелось іти, ще більше пригнітив його (Д. Бедзик);
Темно-коричневими клаптями стеляться на обрії осиротілі гайки, хутірці... (М. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)