осиротілий

ОСИРОТІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до осироті́ти.

Вона без міри любила й жаліла свого єдиного, рано осиротілого онука (Коз., Блискавка, 1962, 63);

// У знач. прикм.

Саливон, котрий, лишившися в Мирославі без усіх трьох синів-соколів, осиротілий, зразу підупав і постарів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 458);

Важко переступаючи по сипкому піску.., Орест Кіндратович брів углиб острівця, самотній, осиротілий (Вол., Самоцвіти, 1952, 25).

2. у знач. прикм., перен. Який став безлюдним, пустим; опустілий.

На спустілих коліях кілька навантажених і стільки ж порожніх платформ. Усе покинуте, осиротіле (Ле, Клен. лист, 1960, 37);

Тихий, осиротілий двір Оксани, повз який Середі довелось іти, ще більше пригнітив його (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 127);

Темно-коричневими клаптями стеляться на обрії осиротілі гайки, хутірці… (М. Ол., Леся, 1960, 45).

Значення в інших словниках

1. осиротілий — осироті́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. осиротілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до осиротіти. || у знач. прикм. 2》 у знач. прикм., перен. Який став безлюдним, пустим; опустілий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. осиротілий — ОСИРОТІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до осироті́ти. Вона без міри любила й жаліла свого єдиного, рано осиротілого онука (В. Козаченко); // у знач. прикм.  Словник української мови у 20 томах
4. осиротілий — Осироті́лий, -ла, -ле  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. осиротілий — Осиротілий, -а, -е Осиротѣлый. Левиц. І. 404.  Словник української мови Грінченка