ославлювати
ОСЛА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко ОСЛАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОСЛА́ВИТИ, влю, виш; мн. осла́влять; док., кого, що, рідко.
1. ким і без дод. Поширювати погану славу (плітки, огуду і т. ін.) про кого-, що-небудь; обмовляти, гудити, неславити.
[Хома:] Ославили мене ледацюгою, нехай буду ледацюга; ославили дурнем, нехай буду і дурень (М. Кропивницький);
– Не сплять, не дрімають мої воріженьки, – було каже Марина, – ославили мене, молоду (І. Нечуй-Левицький);
Всі пригадали – хто не пам'ятає – на весь Буймир Ганна невістку ославила (К. Гордієнко);
Заголосила трубка: – Тоді тобі – привіт! Ославлять журналісти Район на цілий світ (А. Крижанівський);
// Те саме, що ганьби́ти 1.
– Де вона взялася на мою голову! Ославить наш рід... (С. Васильченко);
– Буду старатися. Даю слово не ославити нашого заводу (В. Кучер).
2. Поширювати добрі чутки про кого-небудь; славити, вихваляти.
Явтушиха ж недовго держалась [обійстя]: пани прозвали її панею .. і ославили розумною, чесною та ще й умілою учителькою (А. Свидницький).
Словник української мови (СУМ-20)