ослушниця

ОСЛУ́ШНИЦЯ, і, ж., книжн., заст.

Жін. до ослу́шник.

Коли, метнувши громи навіжені, Став Єву Бог із раю проганять, Він їй сказав: – Ослушнице зухвала! Мені твого не треба каяття (В. Симоненко).

Значення в інших словниках

1. ослушниця — ослу́шниця іменник жіночого роду, істота книжн., рідко  Орфографічний словник української мови
2. ослушниця — -і, заст. Жін. до ослушник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ослушниця — ОСЛУ́ШНИЦЯ, і, ж., книжн., заст. Жін. до ослу́шник. Коли, метнувши громи навіжені, Став Єву бог із раю проганять, Він їй сказав: — Ослушнице зухвала! Мені твого не треба каяття (Сим., Земне тяжіння, 1964, 19).  Словник української мови в 11 томах