осокір
ОСОКІ́Р, ко́ра, ч.
Високе листяне дерево родини вербових з добре розвиненою кроною; чорна тополя.
Скинула [Гаїнка] черевики й побрела через неглибоку, чисту, як сльоза, течійку, що бігла попід вербами рясними та осокорами високими (Б. Грінченко);
Коли Степан Васильович добіг до долини, він під чорними осокорами побачив, як, борюкаючись, гнулись додолу дві постаті (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)