осокір
ОСОКІ́Р, ко́ра, ч. Високе листяне дерево родини вербових з добре розвиненою кроною; чорна тополя.
Скинула [Гаїнка] черевики й побрела через неглибоку, чисту, як сльоза, течійку, що бігла попід вербами рясними та осокорами високими (Гр., II, 1963, 376);
Коли Степан Васильович добіг до долини, він під чорними осокорами побачив, як, борюкаючись, гнулись додолу дві постаті (Стельмах, І, 1962, 583).
Словник української мови (СУМ-11)