острог
ОСТРО́Г, у, ч.
1. заст. В'язниця, тюрма.
Та там уже його в кайданах Найшла, сердешная [мати], в тюрмі. Не допустили й подивитись, І мусила вона сидіть Коло острога [острогу] (Т. Шевченко);
Чайченка знов узяли за сторожу, а там у два тижні повезли його у місто, посадили в острозі (Марко Вовчок);
Через місяць Петру Ураду та Букан повернулися з острогу – проти них не було доказів (М. Чабанівський).
2. іст. У Київській Русі і в Російській державі до XVII ст. – огороджене частоколом місто, селище, яке було укріпленим пунктом.
Радують Чорного діла його княжі. Чернігів що день, то більше стає неприступним, першорядним острогом на всю Сіверянщину (Д. Міщенко);
У травні 1720 року експедиція прибула в Якутськ, звідки по річках Алдану, Маї і Юдомі, а далі по суші .. вийшла на узбережжя Охотського моря і досягла Охотського острога (з наук.-попул. літ.).
3. іст. Стіна на валу фортеці зі щільно вкопаних загострених угорі стовпів.
Із-за дальніх острогів виринав місяць (М. Хвильовий);
Обгородитися острогом.
Словник української мови (СУМ-20)