отава
ОТА́ВА, и, ж.
Трава, що відростає на місці скошеної.
У темному гаю, в зеленій діброві, На припоні коні отаву скубуть (Т. Шевченко);
Аж третього вечора пішов Юзько до хати по сердаки, бо знов коні мали випасатися по скошеній отаві (О. Кобилянська);
Була пізня осіння пора. Він косив отаву, а жінка гребла (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)