отава
ОТА́ВА, и, ж. Трава, що відростає на місці скошеної.
У темному гаю, в зеленій діброві, На припоні коні отаву скубуть (Шевч., І, 1963, 94);
Аж третього вечора пішов Юзько до хати по сердаки, бо знов коні мали випасатися по скошеній отаві (Коб., III, 1956, 487);
Була пізня осіння пора. Він косив отаву, а жінка гребла (Чорн., Визволення, 1949, 56).
Словник української мови (СУМ-11)