очманілий
ОЧМАНІ́ЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. акт. до очмані́ти.
Розмореним спекою, очманілим від власного лементу, їм, здається, вже й самим хотілося б вирватися з цієї колотнечі (О. Гончар);
Очманілі від тепла горобці лізуть прямо під ноги (Григорій Тютюнник).
2. у знач. прикм. Який утратив здатність нормально мислити, міркувати або діяти, рухатися; одурілий.
Ходила [мати] очманілою й не знала, що буде говорити [синові] (Г. Хоткевич);
Павло, очманілий, зірвавсь на ноги (А. Головко);
Січень .. цупить очманілого господаря за полу кожуха (А. Дімаров);
* У порівн. Чужинець, мов очманілий, сів до столика (Олесь Досвітній);
// Який виражає такий стан.
Він сопів, віддихувався і водив навколо очманілими очима, як людина, що її вдарило громом (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)