пакілля

ПА́КІЛЛЯ, я, с.

Збірн. до па́кіл.

Потяглося рядами пакілля з колючим дротом (О. Гончар);

Карпова Марійка у своїм обійсті вішає на пакілля глечики з-під молока (В. Земляк);

* У порівн. Сколінені мужі і ниці пахолки німотні руки перед себе рвуть, І неба молять, дощу зовуть, окляклі круг багаття, ніби пакілля (В. Стус);

* Образно. * У порівн. Ярослав уперто відвертався од нього, злий на весь світ, тоді Коснятин проговорив князеві в бік, простромлюючи крізь пакілля носа і просовуючи свої пшеничні вуса (П. Загребельний).

Значення в інших словниках

1. пакілля — па́кілля іменник середнього роду діал.  Орфографічний словник української мови
2. пакілля — -я, с., діал. Збірн. до пакіл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пакілля — Па́кілля, -лля, -ллю, -ллям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. пакілля — ПА́КІЛЛЯ, я, с., діал. Збірн. до па́кіл. Потяглося рядами пакілля з колючим дротом (Гончар, II, 1959, 178); Карпова Марійка у своїм обійсті вішає на пакілля глечики з-під молока (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 271).  Словник української мови в 11 томах
5. пакілля — Пакілля, -ля с. соб. Колья. Німота поморилась після дороги, поприпиняла до пакілля коней і лягла спать. Драг. 422.  Словник української мови Грінченка