пакілець
ПА́КІЛЕЦЬ, льця, ч.
Зменш. до па́кіл.
Невеличкий клапоть землі, розбитий пакільцями на грядки, занумерований, обставлений дерев'яними дощечками (Д. Бедзик);
Почувся грюкіт – вибивали нижній пакілець, що тримав одну половину воріт (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)