пакілець
ПА́КІЛЕЦЬ, льця, ч., діал. Зменш. до па́кіл.
Невеличкий клапоть землі, розбитий пакільцями на грядки, занумерований, обставлений дерев’яними дощечками (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 132);
Почувся грюкіт — вибивали нижній пакілець, що тримав одну половину воріт (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 306).
Словник української мови (СУМ-11)