паморочити
ПА́МОРОЧИТИ, чу, чиш, недок., кого, що і без прям. дод.
Притупляти свідомість, п'янити.
Повітря паморочило солодким духом розквітлих троянд (Н. Рибак);
// Позбавляти здатності розумно мислити, тверезо ставитися до навколишнього.
Що більше розповідав Марченко, Романові ставало ясніше: батька почала паморочити слава (В. Минко).
◇ (1) Па́морочити (запа́морочувати) / запа́морочити го́лову (ро́зум, свідо́мість і т. ін.):
а) позбавляти кого-небудь здатності чітко мислити або заважати тверезо і реально сприймати щось.
Хатня задуха паморочить голову, руки мимохіть простягаються до вікна (Дніпрова Чайка);
Вулиця здавалася тісною, а тиша, глибока й тривожна, бентежила серця, паморочила розум (С. Воскрекасенко);
б) виклика́ти стан, схожий на сп'яніння.
Їй [весні] додають сили й краси не самі солов'їні співи, але й пахощі, що забивають дух, тамують биття серця і паморочать свідомість (Ю. Смолич);
Синові успіхи запаморочили голову Лукерці Василівні (І. Сенченко);
в) (кому і без дод.) зваблювати кого-небудь, закохувати у себе.
– Що з тобою сталося Тетяно?.. Бачу, що Сагайдак тобі остаточно запаморочив голову (С. Добровольський);
г) (чим) зацікавлюючи кого-небудь чимсь, ошукувати, обманювати, розраховуючи на наївність, довірливість і т. ін.
– Так ось що, – Ковалів підійшов до Батури впритул, – не обіцяйте їм золотих гір. Не паморочіть голови великими надіями, .. не кожну річку можна відновити (М. Чабанівський);
– Що з тобою сталося, Тетяно? .. Бачу, що Сагайдак тобі остаточно запаморочив голову (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)