паничів
ПАНИЧІ́В, е́ва, е́ве.
Прикм. до пани́ч; належний паничеві (у 1, 2 знач.).
Вікно з причілку було відчинене, у ньому світилося. То вікно з паничевої хати (Панас Мирний);
// Який перебуває у певних стосунках із паничем.
Хоча управитель ненавидів Гаркушу всією своєю прусською ненавистю, але викрити перед хазяйкою його, паничевого фаворита, не міг (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)