паніка
ПА́НІКА, и, ж.
Раптове зніяковіння, розгубленість або прояв страху при справжній чи уявній небезпеці (звичайно як масове явище).
– Еге ж, страх – неприємна річ, що й казати. Дуже! Це мовби хвороба – тяжка і небезпечна, бо заразлива. Аякже! Інакше звідки, скажімо, паніка на війні, коли цілі полки, корпуси тікають, як череда? А починається це, мабуть, завжди від одного солдата... (А. Головко);
Невістчин жах зростав у міру того, як вона бігла додому, а там набув розміру паніки: син не повертався (Ю. Яновський).
○ (1) Без па́ніки, у знач. присл. – заклик не боятися, зберігати спокій, мати витримку.
[Козачук (у телефон):] А ти без паніки... Нема набоїв – відбивайтесь шаблями, списами... (Ю. Мокрієв);
– Тільки без паніки, – підбадьорював усіх Охрім. – То тільки напочатку страшно, а далі звикаєш (Григорій Тютюнник).
(2) Зчини́лася (підняла́ся, здійняла́ся і т. ін.) па́ніка – створився стан повної розгубленості, тривоги, викликаної справжньою чи уявною небезпекою.
Полки Платова і Уварова так несподівано напали на тилові частини французьких військ, що серед них зчинилася паніка (П. Кочура);
Раптом у ракеті щось заїло, заторохтіло... Серед нашого екіпажу піднялася паніка (Є. Кравченко);
Дозволь від'їзд – піде поголос, здійметься казна-що, неминуча паніка (Б. Левін).
◇ Піддава́тися па́ніці див. піддава́тися;
Сі́яти (наво́дити) / посі́яти (навести́) па́ніку див. сі́яти.
Словник української мови (СУМ-20)