панікадило
ПАНІКАДИ́ЛО, а, с.
Велика люстра або свічник у церкві.
Спалахнуло [полум'я свічок] на високому іконостасі до самої бані, розтопило на щире золото іконостас і повисло під банями огняними краплями на панікадилах (І. Нечуй-Левицький);
Древньоруські ливарники виготовляли... панікадила з складними мереживними візерунками (з наук. літ.);
Три батюшки служили, а благочинний за головного, ризи сіяли золотом, панікадило горіло, півчі трохи церкви не рознесли (І. Микитенко);
* У порівн. На високій стелі висіла велика, наче в церкві панікадило, люстра, а стіни були завішені безліччю картин в позолочених рамах (А. Іщук).
Словник української мови (СУМ-20)