панікадило
ПАНІКАДИ́ЛО, а, с. Велика люстра з свічками або стоячий канделябр перед іконами, звичайно в церкві.
Спалахнуло [полум’я свічок] на високому іконостасі до самої бані, розтопило на щире золото іконостас і повисло під банями огняними краплями на панікадилах (Н.-Лев., II, 1956, 333);
Древньоруські ливарники виготовляли… панікадила з складними мереживними візерунками (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 417);
Три батюшки служили, а благочинний за головного, ризи сіяли золотом, панікадило горіло, півчі трохи церкви не рознесли (Мик., Кадильниця, 1959, 58);
*У порівн. На високій стелі висіла велика, наче в церкві панікадило, люстра, а стіни були завішені безліччю картин в позолочених рамах (Іщук, Вербівчани, 1961, 73).
Словник української мови (СУМ-11)