панікер
ПАНІКЕ́Р, а, ч. Людина, яка легко піддається паніці, сіє паніку.
[Грабчак:] О, це був справжній фронт!.. Боротись довелося не тільки з стихією, а й з панікерами! (Баш, П’єси, 1958, 142);
З обуренням він [К. Є. Ворошилов] відкидає пропозиції деяких панікерів про капітуляцію перед окупантами і впевнено веде армію до Царицина, де вирішувалась доля революції (Іст. укр. літ., II, 1956, 453).
Словник української мови (СУМ-11)