параліч

ПАРА́ЛІЧ, у, ч.

1. Хвороба, що позбавляє який-небудь орган або органи здатності нормально діяти (робити рухи, розмовляти і т. ін.).

При паралічі втрачається рухомість певної частини тіла (з навч. літ.);

[Милевський:] Оце був я у нього перед виїздом, застав його зовсім у поганому стані, ходить не може, нейрит чи нервовий параліч (Леся Українка);

// без дод., перен. Уживається в лайливих виразах, у закляттях.

– А параліч би тебе бив, ти... дрантюго вошивий! Кого ти б'єш – мене, стару жінку і матір? (П. Козланюк).

2. чого, перен. Втрата здатності до дії, повна бездіяльність.

– Отже, панове хлібороби, .. земля без викупу – це параліч державного кредиту (М. Стельмах).

3. Стан вимушеної бездіяльності, застою.

Параліч пам'яті.

(1) Пара́ліч (розм. роди́мець, грець) уда́рив (поби́в, розби́в) кого – кого-небудь раптово уразив параліч або апоплексичний удар.

– Як колода, лежить [пан] і не ворухнеться. – Значить, грець ударив! – одгадав старечий чоловік (Панас Мирний);

Неосудного вдарив параліч. Він упав, охоплений тваринним жахом і скутий неміччю (І. Микитенко);

Банкір, той, що увійшов останній, – не витримав. Його вдарив грець (Ю. Смолич);

Винен дядько Никодим, який провокував робітників на ексцеси? Ні, винен я. Батька розбив параліч (В. Винниченко);

“Паскудний покруч!” – подумки звернувся він до небіжчика імператора. – “Якби тебе вчасно грець побив, мій батько був би ще живий. І мама також” (О. Авраменко);

– Узяти його, зрадника! Він, богозневажник і святотатець, прикидався тільки, буцім його родимець побив, щоб над нашим святим і над нами поглумитися! (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).

△ (2) Прогреси́вний пара́ліч – психічне захворювання людини, зумовлене сифілітичним ураженням центральної нервової системи.

◇ (3) Ні́би (мов, нена́че і т. ін.) пара́ліч розби́в (уда́рив) кого – хто-небудь чомусь не може рухатися, діяти, впав у стан нерухомості, заціпеніння.

Графиню ніби параліч вдарив. Вона хотіла встати з крісла і не могла (О. Донченко).

Значення в інших словниках

1. параліч — пара́ліч іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. параліч — Родимець, грець; г. параліж.  Словник синонімів Караванського
3. параліч — -у, ч., який, чого і без додатка. Втрата рухових функцій у результаті різних патологічних процесів у нервовій системі. || без додатка, перен. Уживається в лайливих виразах, у закляттях. || чого, перен. Втрата здатності до дії, повна бездіяльність.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. параліч — Параліж  Словник чужослів Павло Штепа
5. параліч — А, ч. Худа людина. Я не можу дивитись на цього параліча: худий чоловік — одне потворство.  Словник сучасного українського сленгу
6. параліч — пара́ліч (від грец. παράλυσις – розслаблення) 1. Втрата людиною чи твариною здатності рухатись внаслідок ураження центральної або периферичної нервової системи; випадіння функції якогось органа внаслідок ураження нервової системи.  Словник іншомовних слів Мельничука
7. параліч — Повна втрата сили й здатності до рухів м'яза чи групи м'язів внаслідок ураження центр. або периферичної нервової системи.  Універсальний словник-енциклопедія
8. параліч — ПАРА́ЛІЧ (хвороба, що позбавляє якусь частину тіла, орган здатності нормально рухатися, діяти); ГРЕЦЬ розм. (без додатка); ПАРЕ́З (неповний). Філіпчук повалився у крісло, ніби людина, уражена паралічем (Ірина Вільде); Грець тебе побивай!...  Словник синонімів української мови
9. параліч — Пара́лі́ч, -ра́лічу, -чеві; -лічі, -чів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. параліч — ПАРА́ЛІЧ, у, ч., який, чого і без додатка. Хвороба, що позбавляє який-небудь орган або органи здатності нормально діяти (робити рухи, розмовляти і т. ін.). При паралічі втрачається рухомість певної частини тіла (Заг.  Словник української мови в 11 томах