педантичний
ПЕДАНТИ́ЧНИЙ, а, е.
Який має риси педанта або ознаки педантизму.
Військова кафедра. Це та кімната, де їх [студентів] стільки муштровано керівником кафедри, прискіпливим та педантичним майором (О. Гончар);
– Ну, – пхикнув Харитон, не такий педантичний у виконанні обов'язків і не такий делікатний в ставленні до осіб іншої статі, – не щонеділі ж люди женяться: мусить вона зрозуміти (Ю. Смолич);
Вона трохи знала цю кімнату, чисту, тиху, де раз і назавжди з педантичною точністю все стояло на своїх місцях, наче записане у формуляр (Б. Харчук);
// Власт. педанту.
З педантичною строгістю додивлявся [Міхонський] до того, як ученик [учень] стоїть при таблиці, як держить крейду, як маже губкою, як кланяється (І. Франко);
Штефан мовчки усміхнувся, з педантичною увагою перечитував донесення, робив на них помітки червоним олівцем (Іван Ле і О. Левада).
Словник української мови (СУМ-20)