писака
ПИСА́КА, и, ч.
1. розм. Той, хто вміє або любить писати (у 1 знач.).
– Бра-а-тик Ма-а-ксим, – спочатку більш-менш бадьоро вичитує Хома, потім збивається, застрягає .. і, червоніючи, невдоволено махає рукою: – Ет, писав, чуєте, такий писака, що не розбере й собака! (М. Стельмах);
Пугало вже надів окуляри і з рукописом приладновувався до каганця. Але Тамара Микитівна потягла його за рукав. – Облиш. Який писака знайшовся (П. Панч).
2. заст. Людина, що професійно займається писанням, складанням паперів, прохань і т. ін., писець.
Хоч тряслася рука старого писаки, хоч бризкало перо, одначе з-під його отрута на папері зосталася... (Панас Мирний);
Нашукала я собі знов писаку, начеркав він мені прошення, та й однесла я його до судії (А. Кримський).
3. Плідний, але неталановитий або безпринципний письменник, журналіст; борзописець.
[Пронашка:] Я розмовляв учора з Чайченком. Він знає автора статейки. Це дрібний і безпринципний писака (І. Микитенко);
// заст. Письменник.
Товариство обгорнуло Петра, як доброго товариша, привітало, як свого талановитого писаку (Панас Мирний);
[Петро:] Один хлопець приніс мені на прочитання свої вірші й просив сказати, чи буде з його писака, чи ні (В. Самійленко).
Словник української мови (СУМ-20)