питво
ПИТВО́, а́, с.
1. Те, що п'ють; напій.
Примусила [Нюся] дівчину випити гарячого молока, розбовтаного з медом та маслом. З незвички питво Ганні не сподобалося (В. Козаченко);
Величезний список питва та наїдків вона склала вкупі з трьома своїми родичками, що й мали допомогти їй у радісному клопоті (В. Підмогильний);
Для поповнення запасів питва [космонавтам] пропонується конденсація водяної пари атмосфери кабіни (з наук. літ.);
// Спеціально виготовлений напій для частування, запивання їжі і т. ін., звичайно хмільний.
Скоро вже стояла перед кожним гультяєм посудина і всі взяли до рук те вогнисте люциперове питво (О. Ільченко);
Жінки одна за одною пригублювали питво й кривилися, втираючи губи краєчками платків (П. Гуріненко);
Подала почесний ріг Ханша юному Давді, Та трутизни у питво У медове налила (Л. Первомайський);
// За народними повір'ями – трунок, яким намагаються привернути кохання, причарувати кого-небудь.
Залишила Віра бабі карбованці, напувала Прохора отим питвом чарівним, потай підмішуючи його в страви (А. Шиян).
2. Те саме, що пиття́ 1.
Прокіп наче ніч темна ходить, і вже тоді .. ні питва, ні до розмови (Марко Вовчок);
Жив [Жеребило] ще за рахунок тих колишніх запасів жиру, що зібрався в його великім і могутнім колись тілі внаслідок багаторічного їдва [їдла] й питва, в якому не знав міри (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)