плекати
ПЛЕКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що.
1. З любов'ю вирощувати, виховувати кого-, що-небудь; викохувати.
О. Нестор пірнув з головою в те море буденних клопотів та заходів: орав і сіяв, плекав худобу (І. Франко);
– Ростив [дочку], плекав, все в неї вкладав... І ось тепер – так посиротила... Куди готував, а де опинилась! (О. Гончар);
// Дбайливим доглядом, піклуванням добиватися найкращого стану, вигляду.
Недурно плекав Настю дорогою Сафар, недурно врятував від хана й Ширинського бея (З. Тулуб);
Підправив [Макар] акуратно підрізані бакенбарди, які старанно плекав (С. Добровольський);
* Образно. Як парость виноградної лози, Плекайте мову (М. Рильський).
2. перен. З любов'ю зберігати в пам'яті, серці що-небудь, пристрасно мріяти про здійснення чогось.
Дурно Маланка збирала насіння, дурно плекала надії (М. Коцюбинський);
Його образ, який я плекала в серці, ніби здобув до своєї краси ще й прекрасну раму (Ірина Вільде);
Білогруд в душі був мрійником .. і все найкраще, найдорожче, що плекав у серці, зв'язав з своїм єдиним сином Андрієм (Ю. Бедзик).
3. діал. Годувати груддю.
Проциха плекала дитину .. грудьми та й приповідала (Л. Мартович).
(1) Плека́ти наді́ю – сподіватися, вірити у можливість чого-небудь.
Одарка все ще плекала надію, що її Данилко буде не такий, як інші діти (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)