плодити
ПЛОДИ́ТИ, плоджу́, пло́диш, недок., кого, що.
1. Давати потомство, народжувати (звичайно у великій кількості).
[Музиченко:] Ви довели сина до півшляху і кинули його на роздоріжжі: іди, мовляв, куди очі втраплять... Як так з дітьми поводитись, то навіщо їх і плодить? (М. Кропивницький);
– Як же виходити [заміж] Насті? Та й чого їй виходити – старців плодити?! (А. Головко);
// Приносити урожай, давати плоди, овочі.
Цей безмірний світ – мир тілько задля тебе! Все живе, що родить і плодить сира земля, твої слуги, тобі на потребу!.. (Панас Мирний);
– Хто все плодить: Груші, сливи, огірочки? – А без мене, – дощ доводить, – Враз пов'януть всі садочки! (П. Грабовський);
// Розмножувати, розводити у великій кількості (тварин, рослини).
– Очолюй, – сказали йому, – інкубатор Й себе покажи як господар-новатор! .. В підмогу дали на цю тему брошуру, Послали плодити курчат Мацапуру (С. Олійник).
2. перен. Сприяти появі, виникненню чого-небудь у великій кількості.
Плодіть, добродію, і засівайте найбільше, я певний, що з того засіву будуть колись великі жнива задля нашого рідного краю (Панас Мирний);
[Римар:] На душі таке, немов усіх обдурюєш. Та, певне, так воно й є. Папір вивчаєш, – папір і плодиш (М. Стельмах);
// Бути причиною виникнення кого-, чого-небудь; породжувати.
Невсипуча праця, .. втомляючи тіло, плодить засоби нової сили й енергії (І. Франко);
Таких сиріт він бачив у кожному селі, піклувалися ними шпиталі при церквах, а плодила війна (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)