поблискувати
ПОБЛИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. Блискати час від часу або помалу, слабким блиском.
На городі вітер шумить вербами, надворі чорно, блискавиця поблискує (Марко Вовчок);
Голка жваво поблискує в швидких руках [дівчини] (Леся Українка);
Машини одверто, гордовито й холодно поблискують металом навіть тут людина без них ніщо (В. Винниченко);
Над річкою і лісом засинювалось небо: здалеку-предалеку, погуркуючи та поблискуючи, накочувала гроза (Григір Тютюнник);
Сонце похилилось до заходу. Поблискує через просвіти в кронах тополь (Ю. Збанацький);
Величезна новочеркаська гора з будиночками й по-азіатськи величним собором маліла на очах, і до смерку, до туману все поблискували золотом його бані, а сам собор все маячів і нарешті розтанув білою хмариною, як зірка в небі... (В. Лихоносов);
Віддалік поміж засніженими соснами одиноко поблискувала лампочка (Яків Баш);
Хлопців двоє чи троє поблискують збоку цигарками (Ю. Мушкетик).
2. Блищати час від часу.
Малі чорні очі неспокійно поблискували (М. Коцюбинський);
Ген недалечко, крізь віття, поблискує вода (О. Донченко);
Поблискуючи нікельованими ручками м'яких купе, сяючи яскраво освітленими вікнами, тим же маршрутом по Транссибірській магістралі йшов інший експрес, – так званий “Тихоокеанський експрес нумер один” (І. Багряний);
Я вирішив виїхати і перекинути загони “Рондьош гарди” на південь – до Хуста, Рахова, а може, й вище в гори, – сказав генерал, поблискуючи золотими зубами й оббиваючи попіл з сигарети (С. Скляренко);
// Виділятися раз у раз білизною, блиском; біліти.
Легінь таки й направду був дуже красний: суті рум'янці грали на здорових, темного кольору лицях, поблискували рівні зуби з-під вуса (Г. Хоткевич);
Санаторій знову набрав більш-менш привабливого вигляду. Весело поблискували білі стіни (Ю. Збанацький);
На блідому обличчі виразно окреслені губи, з-під тонких чорних вусів поблискують рівні гострі зуби, так щільно поставлені, що здається: їх удвічі більше, ніж треба (П. Загребельний).
3. перен. Раптово з'являтися раз у раз.
Лице зблідло, в очах стала розгоратись, поблискувати п'яна потьмарена пристрасть (С. Васильченко);
В його хитрих очах поблискувала втіха, втіха від подвійного задоволення: по-перше, частуватись і, по-друге, загрібати добрі гроші за це частування (із журн.).
◇ (1) Побли́скувати очи́ма (о́ком) на кого – що і без дод. – кидати погляд (погляди), поглядати на кого-, що-небудь час від часу.
Данько, відкотивши комір шинелі, наїжачений сидить коло матері, жадібно поблискує з-під папахи на рідні місця (О. Гончар);
Василь в одній жилетці, з закустраною головою несамовито бігав по хаті, поблискуючи своїми сірими очима (Панас Мирний);
Усі мимоволі, подивились у бік Мирона. Він так само крутив вуса та поблискував очима (В. Винниченко);
Вдоволено поблискував [Микола Іванович] на завуча вузенькими масними очима (Ю. Збанацький);
– Хлопці, не беремо землі, вона й так наша, – гарячкував поміж людьми Латочка, поблискуючи виряченим оком (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)