побігати
ПОБІ́ГАТИ, аю, аєш, док.
1. Бігати якийсь час.
Ніколи Ані пограється [Іван] з дітьми, Ані побігає (Т. Шевченко);
Інші хлопці й дівчата приходять до школи раніше, щоб побігати перед уроками (П. Автомонов);
Минулий раз вона ж метушилася з концертом, то вже на сей раз нехай би ще інші побігали (Леся Українка);
А Трохим стояв з прутиком у руці і, не міняючи своєї усмішки, все так же мовчки дивився на пса, що, побігавши, забився під лавку і почав голосно скавучати (В. Винниченко).
2. розм. Док. до бі́гати 6.
“Я йому даю і без того”. – “Та за корову, що побігала” (із журн.);
А тоді руде теля вигодували і продали, а з чорного молоденька корівка Мунька виросла, побігала і отелилася (із журн.);
Телиця побігала.
Словник української мови (СУМ-20)