побілілий

ПОБІЛІ́ЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до побілі́ти.

Марфа Долина стояла на своїх милицях, стискуючи держаки побілілими від напруги пальцями (С. Журахович);

Лиш морщини глибокі І побіліле за ті дні волосся Свідчили, кілько він перетерпів (І. Франко);

Крізь сльози дивиться [дружина] на його побіліле од хвилювання обличчя (М. Стельмах);

А розцвілі черешні і вишні Пригадають мрії нам колишні. І посиплеться їх квіття біле На волосся з горя побіліле (Б. Лепкий);

// у знач. прикм.

Розвиднялося саме. Осокори в садочку, неначе намальовані, стоять на побілілому небі (А. Тесленко);

Пані Штор обережно, тривожно й ніжно бере батька під руку, готова з усієї сили спинити скажений вибух, який уже тріпотить у побілілих губах (В. Винниченко);

Побілілий заєць серед чорних полів не знаходив собі місця, тому тримався здебільшого рудих лугів (Є. Гуцало);

Стоїть збентежена Ванда і побілілими губами шепче: – Прийшла Тамара? (А. Хижняк).

Значення в інших словниках

1. побілілий — побілі́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. побілілий — див. білий  Словник синонімів Вусика
3. побілілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до побіліти. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. побілілий — ЗБЛІ́ДЛИЙ прикм. (про обличчя, шкіру людини — який втратив природний колір, став блідим), ПОБЛІ́ДЛИЙ, ЗБІЛІ́ЛИЙ, ПОБІЛІ́ЛИЙ, ПОПОЛОТНІ́ЛИЙ, СПОЛОТНІ́ЛИЙ, ПОМЕРТВІ́ЛИЙ підсил. Марія вийшла на палубу і підставила вітру своє зблідле обличчя (В.  Словник синонімів української мови
5. побілілий — ПОБІЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до побілі́ти. Марфа Долина стояла на своїх милицях, стискуючи держаки побілілими від напруги пальцями (Жур., Дорога.., 1948, 91); Лиш морщини глибокі І побіліле за ті дні волосся Свідчили, кілько він перетерпів (Фр.  Словник української мови в 11 томах
6. побілілий — Побілілий, -а, -е 1) Побѣлѣвшій. 2) Поблѣднѣвшій.  Словник української мови Грінченка