побілілий

ЗБЛІ́ДЛИЙ прикм. (про обличчя, шкіру людини — який втратив природний колір, став блідим), ПОБЛІ́ДЛИЙ, ЗБІЛІ́ЛИЙ, ПОБІЛІ́ЛИЙ, ПОПОЛОТНІ́ЛИЙ, СПОЛОТНІ́ЛИЙ, ПОМЕРТВІ́ЛИЙ підсил. Марія вийшла на палубу і підставила вітру своє зблідле обличчя (В. Кучер); Сльози збігали по її поблідлих щоках, а вона не соромилась їх, не помічала (П. Колесник); — Терпітиму, — каже (Галя), дивлячись на його обличчя, збіліле, хмуре, із жалем та неспокоєм (Марко Вовчок); На їхніх сорочечках гойдається кривавий відблиск, на їхніх побілілих обличчях ворушиться жах (М. Стельмах); Він побачив пополотнілі обличчя друзів (Н. Рибак); По Грицевому сполотнілому обличчі пробігла легенька усмішка, ясна цяточка відбитого щастя затремтіла в його широких очах (Д. Бедзик); Люба прийняла на свої руки бідну Іваниху з помертвілим лицем (Олена Пчілка). — Пор. 1. бліди́й.

Значення в інших словниках

1. побілілий — побілі́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. побілілий — див. білий  Словник синонімів Вусика
3. побілілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до побіліти. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. побілілий — ПОБІЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до побілі́ти. Марфа Долина стояла на своїх милицях, стискуючи держаки побілілими від напруги пальцями (С. Журахович); Лиш морщини глибокі І побіліле за ті дні волосся Свідчили, кілько він перетерпів (І.  Словник української мови у 20 томах
5. побілілий — ПОБІЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до побілі́ти. Марфа Долина стояла на своїх милицях, стискуючи держаки побілілими від напруги пальцями (Жур., Дорога.., 1948, 91); Лиш морщини глибокі І побіліле за ті дні волосся Свідчили, кілько він перетерпів (Фр.  Словник української мови в 11 томах
6. побілілий — Побілілий, -а, -е 1) Побѣлѣвшій. 2) Поблѣднѣвшій.  Словник української мови Грінченка