побілілий

ПОБІЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до побілі́ти.

Марфа Долина стояла на своїх милицях, стискуючи держаки побілілими від напруги пальцями (Жур., Дорога.., 1948, 91);

Лиш морщини глибокі І побіліле за ті дні волосся Свідчили, кілько він перетерпів (Фр., XIII, 1954, 210);

Крізь сльози дивиться [дружина] на його побіліле од хвилювання обличчя (Стельмах, II, 1962, 150);

// У знач. прикм.

Розвиднялося саме. Осокори в садочку, неначе намальовані, стоять на побілілому небі (Тесл., Вибр., 1950, 104);

Побілілий заєць серед чорних полів не знаходив собі місця, тому тримався здебільшого рудих лугів (Гуц., З горіха.., 1967, 193);

Стоїть збентежена Ванда і побілілими губами шепче: — Прийшла Тамара? (Хижняк, Тамара, 1959, 136).

Значення в інших словниках

1. побілілий — побілі́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. побілілий — див. білий  Словник синонімів Вусика
3. побілілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до побіліти. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. побілілий — ПОБІЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до побілі́ти. Марфа Долина стояла на своїх милицях, стискуючи держаки побілілими від напруги пальцями (С. Журахович); Лиш морщини глибокі І побіліле за ті дні волосся Свідчили, кілько він перетерпів (І.  Словник української мови у 20 томах
5. побілілий — ЗБЛІ́ДЛИЙ прикм. (про обличчя, шкіру людини — який втратив природний колір, став блідим), ПОБЛІ́ДЛИЙ, ЗБІЛІ́ЛИЙ, ПОБІЛІ́ЛИЙ, ПОПОЛОТНІ́ЛИЙ, СПОЛОТНІ́ЛИЙ, ПОМЕРТВІ́ЛИЙ підсил. Марія вийшла на палубу і підставила вітру своє зблідле обличчя (В.  Словник синонімів української мови
6. побілілий — Побілілий, -а, -е 1) Побѣлѣвшій. 2) Поблѣднѣвшій.  Словник української мови Грінченка