поважчати
ПОВА́ЖЧАТИ, аю, аєш, док.
Зробитися, стати важчим.
Чого ви мені у клунок наклали, що він так поважчав? (Сл. Б. Грінченка);
Поважчала я на два кіло (Леся Українка);
Літо та осінь пройшли ще не дуже сутужно, бо дощі постачали воду, а сонечко сушило сорочки. Зате з першим же морозом праця поважчала вдвоє (Л. Яновська);
Враз його очі поважчали, а штучні краплини сміху в них перетопились у хижість (М. Стельмах);
Та й просто перемінився відтоді. Став іншим навіть з вигляду: поважчав, покруглішав, став статечним, хазяйновитим козаком, розважливим і нешвидким на балачку, мудрим отаманом, до чийого слова вже прислухалися на військовому крузі (Ю. Мушкетик);
// безос.
– Вали, парубче, на мене всю провину. Немало ж у селі всякої всячини говорять про Окунівну. От і ти щось додай від себе: мені вже не поважчає (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)