повикручувати
ПОВИКРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, док., що.
1. Викрутити звідкись усе або багато чого-небудь.
Познімав [сотник Шурабуря] на станції всі телефонні апарати й повикручував електричні лампочки, щоб не дістались ворогові (Б. Антоненко-Давидович);
// розм. Вирвати з корінням усе або багато чого-небудь.
Наче дика буря промчала тут, поламала, з корінням повикручувала яблуні й груші (О. Донченко).
2. Віджати все або багато чого-небудь (білизну, одяг і т. ін.).
Надія з подругою вийшли з болота, повикручували одежу, одягли її знову на себе (А. Шиян);
Повикручувати мокрі сорочки.
3. Вивернути, пошкодивши (перев. руки).
Давай вп'ять [знову] жаліться [Олена], як він їй руки повикручував (Г. Квітка-Основ'яненко);
Вигнав навіть лисицю. Боявся тільки повикручувати ноги, потрапляючи в заглибини нір (І. Багряний);
// Неприродно повернути, вигнути (суглоби руки, ноги).
В неї ревматизм повикручував суглоби (С. Чорнобривець);
// безос.
– Душогуб! Щоб тобі руки повикручувало (Григорій Тютюнник);
Може, мені тут би й повикручувало руки й ноги, коли б раптом не почувсь з погребні лагідний голос діда, що прокинувся од бабиних молитов (О. Довженко).
4. Утворити заглибини, ями в багатьох місцях.
Між двома горами послався той шлях, порізаний ровами, що повикручувала весняна вода, стікаючи з гір (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)