поворкотати
ПОВОРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПОВОРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.
1. Воркотати, воркотіти якийсь час.
2. Видавати звуки, що нагадують воркотання.
Літак, званий німцями “Іваном”, воркотів над осяяними сонцем просторами, над мирними, убогими, але опроміненими надією селами (І. Багряний).
3. перен., розм. Виявляти якийсь час своє незадоволення, гнів тощо приглушеною, переривчастою мовою; побурчати.
Пані ще трохи поворкотіла та й перестала сердитися (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)