повчальність
ПОВЧА́ЛЬНІСТЬ, ності, ж.
Абстр. ім. до повча́льний.
– А наш-то вчений либонь посурйозніший [серйозніший] за тебе буде, – сказав йому з єхидною повчальністю Єгор (О. Довженко);
Коли б не розсудливий, хоч і неприємний своєю повчальністю, голос Конопельського, напевно, Курило в перший же вечір вступив би в конфлікт з інтернатівцями (Ю. Збанацький);
Художній урок трилогії Юрія Шовкопляса “Людина живе двічі” має глибоку повчальність (з наук. літ.);
Фантастика житій, їх повчальність, подавана в живих образах, в непозбавленій драматизму формі, цікаві побутові деталі – все це забезпечувало жанрові популярність серед читачів (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)