повчання

ПОВЧА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. повча́ти.

Коли не було інтелігенції в церкві, о. Василь почував себе свобіднішим [вільнішим] у повчанні селян (О. Маковей);

– Яке ж це малювання? Це – жарт, карикатура для повчання наших п'яниць, щоб хоч на вулиці не показувалися в такому непристойному вигляді (З. Тулуб).

2. Порада, напучення.

Наливайко ще з першого слова канцлера намагався не вслухатися в його глузливі повчання (Іван Ле);

Бронко остаточно визнав слушність повчань старшого товариша (Ірина Вільде).

3. Проповідь, що містить у собі поради, напучення; жанр давньоруської літератури, який включає таку проповідь.

Значне місце в древньоруській літературі займали твори церковно-богословського характеру – проповіді, повчання і т. п (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. повчання — повча́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. повчання — див. порада  Словник синонімів Вусика
3. повчання — -я, с. 1》 Дія за знач. повчати. 2》 Порада, напучення. 3》 Проповідь, що містить поради, напучення. || Жанр давньоруської літератури, який містить таку проповідь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. повчання — ПРО́ПОВІДЬ (промова релігійноповчального змісту, яку виголошують у церкві під час відправи), ПОВЧА́ННЯ, КАЗА́ННЯ (КА́ЗАНЬ рідше) церк., ПРОМО́ВА церк. О. Василь докінчив проповідь і правив далі богослуження (О.  Словник синонімів української мови
5. повчання — ПОВЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. повча́ти. Коли не було інтелігенції в церкві, о. Василь почував себе свобіднішим у повчанні селян (Мак., Вибр., 1956, 326); — Яке ж це малювання?...  Словник української мови в 11 томах