повчання

ПОВЧА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. повча́ти.

Коли не було інтелігенції в церкві, о. Василь почував себе свобіднішим [вільнішим] у повчанні селян (О. Маковей);

– Яке ж це малювання? Це – жарт, карикатура для повчання наших п'яниць, щоб хоч на вулиці не показувалися в такому непристойному вигляді (З. Тулуб).

2. Порада, напучення.

Наливайко ще з першого слова канцлера намагався не вслухатися в його глузливі повчання (Іван Ле);

Бронко остаточно визнав слушність повчань старшого товариша (Ірина Вільде).

3. Проповідь, що містить у собі поради, напучення; жанр давньоруської літератури, який включає таку проповідь.

Значне місце в древньоруській літературі займали твори церковно-богословського характеру – проповіді, повчання і т. п (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me