повчання
ПОВЧА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. повча́ти.
Коли не було інтелігенції в церкві, о. Василь почував себе свобіднішим у повчанні селян (Мак., Вибр., 1956, 326);
— Яке ж це малювання? Це — жарт, карикатура для повчання наших п’яниць, щоб хоч на вулиці не показувалися в такому непристойному вигляді (Тулуб, В степу.., 1964, 180).
2. Порада, напучення.
Наливайко ще з першого слова канцлера намагався не вслухатися в його глузливі повчання (Ле, Наливайко, 1957, 31);
Бронко остаточно визнав слушність повчань старшого товариша (Вільде, Сестри.., 1958, 224).
3. Проповідь, що містить у собі поради, напучення; жанр давньоруської літератури, який включає таку проповідь.
Значне місце в древньоруській літературі займали твори церковно-богословського характеру — проповіді, повчання і т. п. (Іст. УРСР, І, 1953, 79).
Значення в інших словниках
- повчання — повча́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- повчання — див. порада Словник синонімів Вусика
- повчання — -я, с. 1》 Дія за знач. повчати. 2》 Порада, напучення. 3》 Проповідь, що містить поради, напучення. || Жанр давньоруської літератури, який містить таку проповідь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повчання — ПОВЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. повча́ти. Коли не було інтелігенції в церкві, о. Василь почував себе свобіднішим [вільнішим] у повчанні селян (О. Маковей); – Яке ж це малювання?... Словник української мови у 20 томах
- повчання — ПРО́ПОВІДЬ (промова релігійноповчального змісту, яку виголошують у церкві під час відправи), ПОВЧА́ННЯ, КАЗА́ННЯ (КА́ЗАНЬ рідше) церк., ПРОМО́ВА церк. О. Василь докінчив проповідь і правив далі богослуження (О. Словник синонімів української мови