повіддя
ПОВІ́ДДЯ¹, ПОВО́ДДЯ, я, с.
Те саме, що по́від¹.
І такий не один Повесні челядин Рвавсь, мов кінь застоялий з повіддя (І. Манжура);
Бійці підтягують поводдя Вороначам своїм (А. Малишко).
ПОВІ́ДДЯ² див. по́відь¹.
Словник української мови (СУМ-20)