повіддя

ПО́ВІНЬ (розлиття річки при розтаванні снігу або від дощів; значне підвищення рівня води в річці, озері), ПО́ВІДЬ, ПОВІ́ДДЯ рідше, ПА́ВОДОК, ВОДОПІ́ЛЛЯ, ПОЛОВО́ДДЯ розм., РОЗЛИ́ЙВОДА розм., РОЗЛИ́В розм. рідко, ПА́ВІДЬ діал., ВИ́ЛИВ діал., ПОЛОВІ́ДДЯ діал.; ПОТО́П, ПОТО́ПА діал. (велика повінь). Хлюпочуть неспокійні ріки, Голубою повінню налиті (Д. Луценко); Поступово річка зверталася до лісу. В місцях, які заливалися весняною повіддю, ліс був листвяний, далі — сосновий (П. Автомонов); Весною було дуже велике повіддя в Росі, що й люди такого повіддя не запам'ятали (І. Нечуй-Левицький); Скреслі в паводок льоди Зійшли з великої води (Л. Забашта); Все бачене в дорозі: ..весняна могутня розкіш Волги в водопіллі, заволзькі чорні землі, моторошно пустельний степ — все змішалося в якийсь строкатий хаос (З. Тулуб); Розпінився Рівчак весною в половодді, Сміявсь над Річкою, що потиху текла (Л. Боровиковський); Розбудила (весна) гомінкі ручаї, сховала під розлийводою доли (Ю. Мушкетик); На мене осінь хлинула, як павідь На луг низький... (Д. Павличко); Кожен ґазда шукає сухіше місце під хату, заслонене від вітрів, виливу потоків (В. Гжицький); Все збирався (челядин) у путь, Тілько ждав, як спадуть Степовії річки з половіддя (І. Манжура); Веселих пташок у гаях пересвист, І села, й ліси — все в веснянім потопі! (І. Нехода); Ті могутні наші води, Мов гірські потоки рвучі, Мов великая потопа, Хай на неї бухнуть всі! (І. Франко).

Значення в інших словниках

1. повіддя — пові́ддя 1 іменник середнього роду повід пові́ддя 2 іменник середнього роду повідь  Орфографічний словник української мови
2. повіддя — див. ПОВІНЬ.  Словник синонімів Караванського
3. повіддя — I поводдя, -я, с. Те саме, що повід I. II див. повідь I.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. повіддя — Пові́ддя, -ддя, -ддю, -ддям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. повіддя — ПОВІ́ДДЯ¹, ПОВО́ДДЯ, я, с. Те саме, що по́від¹. І такий не один Повесні челядин Рвавсь, мов кінь застоялий з повіддя (І. Манжура); Бійці підтягують поводдя Вороначам своїм (А. Малишко). ПОВІ́ДДЯ² див. по́відь¹.  Словник української мови у 20 томах
6. повіддя — відпуска́ти / відпусти́ти пові́ддя. Не стримувати, не контролювати себе. Коло Дамуньки з уповноважених злітали всі набутки цивілізації, вони ставали схожі на сільську паруботу, яка на людях ще виказує сяку-таку сором’язливість, а вже в темряві .. відпускає повіддя (П. Загребельний).  Фразеологічний словник української мови
7. повіддя — ПОВІ́ДДЯ¹, ПОВО́ДДЯ, я, с. Те саме, що по́від¹. І такий не один Повесні челядин Рвавсь, мов кінь застоялий з повіддя (Манж., Тв., 1955, 80); Бійці підтягують поводдя Вороначам своїм (Мал., З книги життя, 1938, 19). ПОВІ́ДДЯ² див. по́відь¹.  Словник української мови в 11 томах
8. повіддя — Повіддя, -дя с. Половодье. Черк. Н. Вол. у. Це вже десять років, як було в Трушках таке повіддя. Рк. Левиц. Чи і в ваших сторонах було цієї весни таке велике повіддя, як у нас: всі млини повиносило. Таращ. у.  Словник української мови Грінченка