повіддя
ПОВІ́ДДЯ¹, ПОВО́ДДЯ, я, с. Те саме, що по́від¹.
І такий не один Повесні челядин Рвавсь, мов кінь застоялий з повіддя (Манж., Тв., 1955, 80);
Бійці підтягують поводдя Вороначам своїм (Мал., З книги життя, 1938, 19).
ПОВІ́ДДЯ² див. по́відь¹.
Словник української мови (СУМ-11)