повінчаний

ПОВІ́НЧАНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до повінча́ти.

– В Броварах Уже повінчана гуляє Його Настуся молода! (Т. Шевченко);

– Тепер ти перша пішла на розладдя; а якби ми були повінчані та ти се зробила... (Панас Мирний);

Ось які високі розмови довелося почути нареченій, прекрасній дівчині Насті, вже повінчаній і перевезеній до свого нареченого (О. Довженко);

Він так був ошелешений своїм неймовірним щастям, даним йому, як незаслужена ласка неба, що й досі не міг оговтатися, .. чи це тільки сниться йому, чи справді він сидить поруч Маргарити Порфирівни, вже повінчаний з нею, як її муж (Б. Антоненко-Давидович);

// пові́нчано, безос. пред.

Отож у клечальну неділю Їх і повінчано обох (Т. Шевченко).

Значення в інших словниках

1. повінчаний — пові́нчаний дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. повінчаний — [поув’інчанией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. повінчаний — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до повінчати. || повінчано, безос. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. повінчаний — ПОВІ́НЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повінча́ти. — В Броварах Уже повінчана гуляє Його Настуся молода! (Шевч., II, 1963, 200); — Тепер ти перша пішла на розладдя; а якби ми були повінчані та ти се зробила… (Мирний, III, 1954, 230)...  Словник української мови в 11 томах