повінь
ПО́ВІНЬ, вені, ж.
1. Розлиття річки при весняному розтаванні снігу, льоду або від тривалих дощів чи великих злив.
А у річці жовтим валом Повінь котить води: Видно, в горах тучі впали – Не дай боже шкоди! (І. Франко);
Під час весняної повені ріки виходять з берегів і розливаються, багато які з них на кілька кілометрів ширини (з навч. літ.);
* Образно. [Альберт:] Тепер я бачу, що ніякими силами не можна зупинити повінь народного обурення (Я. Мамонтов);
* У порівн. Думки, наче повінь, аж перегойдують нею (М. Стельмах);
// Значне підвищення рівня води в річці, озері або морі.
Води одшуміли, стали в берегах, на кручах засихали вже збиті повінню заплави (С. Скляренко);
А потім приходить весна, з громом скресає Дніпро .. На Матвіївській затоці в цей час висока повінь (В. Собко).
2. перен. Велика кількість, надмір чого-небудь.
Ні, справді можна здуріти від тої повіні корінців, брунатних, жовтих, білих, тонких, грубих, з землею й без землі корінців (М. Коцюбинський);
Мічурін глибоко передихнув, подивився навколо, на безмежжя снігів, і в погляді його була повінь гніву (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)