погустішати
ПОГУСТІ́ШАТИ, ає.
Док. до густі́шати.
– Ніс став широкий, .. брови погустішали, неначе кудлаті стали, – говорив о. Артемій (І. Нечуй-Левицький);
Парки, що стояли вдень у зеленавому мареві першої дрібної ще в кронах зелені, зараз, у місячному сяйві, погустішали й повились мерехтливим туманом (Ю. Смолич);
Туман так погустішав, що здавалось, ніби й справді була темна ніч (М. Трублаїні);
Спідлоба глянула [Орися] на Юлю, і ще більше погустішав на щоках вишневий розлив: Юля дивилася на неї око в око (Григорій Тютюнник);
// безос.
Сонце піднялось уже височенько, і на полях людей погустішало (А. Іщук).
Словник української мови (СУМ-20)