погустішати

ПОГУСТІ́ШАТИ, ає. Док. до густі́шати.

— Ніс став широкий, .. брови погустішали, неначе кудлаті стали, — говорив о. Артемій (Н.-Лев., IV, 1956, 43);

Парки, що стояли вдень у зеленавому мареві першої дрібної ще в кронах зелені, зараз, у місячному сяйві, погустішали й повились мерехтливим туманом (Смолич, Мир.., 1958, 77);

Туман так погустішав, що здавалось, ніби й справді була темна ніч (Трубл., І, 1955, 171);

Спідлоба глянула [Орися] на Юлю, і ще більше погустішав на щоках вишневий розлив: Юля дивилася на неї око в око (Тют., Вир, 1964, 454);

// безос.

Сонце піднялось уже височенько, і на полях людей погустішало (Іщук, Вербівчани, 1961, 75).

Значення в інших словниках

1. погустішати — погусті́шати дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. погустішати — -ає. Док. до густішати. || безос.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. погустішати — Погусті́шати, -шаю, -шаєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. погустішати — ПОГУСТІ́ШАТИ, ає. Док. до густі́шати. – Ніс став широкий, .. брови погустішали, неначе кудлаті стали, – говорив о. Артемій (І. Нечуй-Левицький); Парки, що стояли вдень у зеленавому мареві першої дрібної ще в кронах зелені, зараз, у місячному сяйві...  Словник української мови у 20 томах
5. погустішати — Погустішати, -шаю, -єш гл. Сдѣлаться гуще. Стала висівки корові давати, то погустішало молоко. Черниг. у.  Словник української мови Грінченка