подивитися
ПОДИВИ́ТИСЯ, дивлю́ся, ди́вишся; мн. поди́вляться; док.
1. без прям. дод. Спрямувати погляд у певному напрямку на кого-, що-небудь; (по)глянути.
Подивився, як шага дав (Номис);
– Усюди дзеркала, так і сяє, як море! Туди глянеш, – там тебе видно, сюди подивишся, – і там ти (Г. Квітка-Основ'яненко);
Їй дуже хочеться подивитись на його лице, а він не обертається (І. Нечуй-Левицький);
Він ніколи не подивиться вам ув очі, завсіди в землю або десь убік (Л. Мартович);
Василина встала, подивилась на матір, на Вербу [прізвище] і швидко пішла в хату (О. Корнійчук);
// тільки без дод. Розкрити, розплющити очі.
– Серце моє! доле моя! Розкрий карі очі! Подивися, усміхнися! (Т. Шевченко);
// Зупинитися на кому-, чому-небудь, розкритися (про очі).
Бистро подивились очі матусі, зсунулось тіло, звісилась рука... (П. Тичина);
// Підглянути, заглянути туди, де є щось цікаве, приховане і т. ін.
– Куди ти, вівце дурна! – [кричав Кирилик] коли котра-небудь [сестра] хотіла подивитися у книжку, що він читає (Панас Мирний);
// Заглянути всередину чого-небудь.
Кажуть люди, що ліщина Уродила густо; А як в торбу подивлюся, Так у їй і пусто (Я. Щоголів);
// Шукаючи кого-, що-небудь, оглянути якесь місце, заглянути кудись.
Подивилася [Одарочка]за ворітьми, заглянула у сарай, в конюшню.., гукала-кричала, – не обзивався Івась (Панас Мирний);
Подивись в “Зорі” [журналі] за цей рік, в якому числі патрет [портрет] Мачтета (М. Коцюбинський);
– Слуги! Згубу розшукати! Прошу й вас, весільні гості, Подивитись там, на мості, Чи в гаю, де в'ється річка, Пошукати черевичка! (М. Рильський);
// Простежити на певній відстані або з певної віддалі за чим-небудь.
Соломія зупинилась на мить, щоб подивитись здалеку, як дикий гусак старанно укладав пір'ячко на голові самички (М. Коцюбинський);
Кортить .. подивитись у бінокль, чи грає скумбрія (Ю. Яновський).
2. без прям. дод. Особисто простежити, самому упевнитися в чому-небудь.
[Любов:] Сей [Милевський] і прийшов умисне, щоб подивитись, як видержу роль (Леся Українка);
– Я піду навідаюсь до млина, подивлюся, що воно там робиться (І. Цюпа);
// Встановити що-небудь, помітити, побачити.
Маруся зирк у вікно, аж Василь уже і йде; зараз вибігла, буцім боронити його від собаки, а більше за тим, щоб подививсь, що на ній червона скиндячка (Г. Квітка-Основ'яненко).
3. на кого – що і без дод., перен. Придивитися до кого-, чого-небудь.
Як подивлюсь на хист теперішніх людців, На витребеньки їх... Та що з ними мороки!.. То далебі дрючок отак би і вхопив, Та й ну їх лупцювать (П. Гулак-Артемовський);
// Вивчити, дослідити що-небудь.
– А подай-но сюди задачу, подивимось, що се за звір (М. Коцюбинський);
Ми краще виберемо раніш сосни для мачт [щогл], а потім уже подивимося, як їх припасовувати (Ю. Яновський);
// Подумати, розміркувати.
Воно гривня – не що гроші, От як подивиться, Та все ж гроші, ще й хороші, Є чим похвалиться! (П. Гулак-Артемовський);
– Як здумаю, який ти маленький був, так наче це діялося вчора, а як подивлюся, що ти вже червоний командир, то, либонь, і не вчора, а таки давненько (Григорій Тютюнник);
// Переконатися на фактах, упевнитися в чому-небудь, особисто перевірити щось.
– Я тепер не маю часу, А то ми б ще подивились, Хто кого скоріш вполює (Леся Українка);
Гей, життя, ставай, тремти! Дай я з тебе посміюся. Хто сміліший: я чи ти – Подивлюся, подивлюся (П. Тичина);
// наказ. сп. подиви́сь, подиві́ться. Уживається з метою зосередження, загострення чиєїсь уваги на кому-, чому-небудь; поглянь, погляньте.
А подивіться, з яким теплим, сердечним почуттям, з якою любов'ю малює він [І. Франко] дітей (М. Коцюбинський);
– Гордощі вас заїли, от що .. Ви подивіться на мене. Ось я справник. Гордості в мене ні на шеляг нема. А вже кому б, здається... (О. Довженко).
4. на кого – що і без дод. Звернути увагу на кого-, що-небудь.
Сам [пан] і їсти їй приносить, І просить, благає, Щоб на його подивилась, Щоб утерла очі... (Т. Шевченко);
// Перев. із запереч. част. не.
5. на що і без дод., перен. Сприйняти щось, поставитися до чого-небудь певним чином.
[Річард:] Забудь на час, що ти вже став святим, і подивись на неї [на статую] давнім оком (Леся Українка);
– Пане Ауер!.. У мене просьба до вас. Не знаю, як ви подивитесь (А. Хижняк).
6. кого, що і без прям. дод. Оглянути, розглянути що-небудь для ознайомлення.
Сьогодні по обіді погуляю трохи, подивлюсь Колізей і старовину (М. Коцюбинський);
Весною Муха-ледащиця Майнула у садок На ряст, на квіти подивиться (Л. Глібов);
Подзвонили вранці, Що приїдуть у село два американці, Два якихось діячі у поважній ролі – Подивитись на артіль, побувати в полі (С. Олійник);
// у що. Поглянути на себе (у дзеркало і т. ін.).
Подивися, козле, в воду на свою уроду (Номис);
Кімнатки низенькі, похилі.., і дзеркальце висить, – хоч там таке, що як подивитись у його, то й себе не пізнаєш (Марко Вовчок);
// Переглянувши, ознайомитися з чим-небудь, із змістом чогось.
Витягла [баба] .. усі свої грамоти й документи й показує князеві. Той подививсь, подививсь: – Ваша правда, – каже, – правильні документи (Г. Хоткевич);
Черниш мав змогу подивитися нові Ференцові альбоми (О. Гончар);
// Побувати на виставі, кінофільмі і т. ін.
Подививсь я на “Долю”, драму Стеценка (Панас Мирний);
Сашко .. весело критикує назву фільму: – Ще подивимось одну любов. “Любов у вересні”, “Любов у березні” – це вже було... (О. Гончар);
// Оглянути кого-, що-небудь для перевірки, встановлення чогось.
– Що ж казав вам доктор? – Та нічого! Подивився.., Записав лікарство [ліки] та й поїхав (І. Франко);
– Мені саме головне, щоб Дмитро коні оглянув, – він у них лучче доктора розбирається. – Як має час, хай подивиться (М. Стельмах);
// розм. Пересвідчитися в наявності кого-, чого-небудь.
– Піти лишень покурити .. та подивитися на віз... (Панас Мирний).
7. без прям. дод., тільки 1 ос., перен., розм. Подумати, перевірити, перш ніж зважитися на що-небудь.
– Чіпко!.. – молила вона .. – Покинь [розбишацьке життя] .. – Побачу, Галю .. Подивлюся... (Панас Мирний).
8. без прям. дод., наказ. сп. подиви́сь, подиві́ться, часто зі сл. тільки, лише, лишень і под., у знач. виг. Виражає подив, докір, обурення; поглянь, погляньте, глянь, гляньте.
[Фаон:] Ні, ти подивись. Я заздрий вже на бога Аполлона (Леся Українка);
– Ви тільки подивіться, – вражено мовила стара Дейнега. – Воно так перелякалось, що навіть не плаче (Є. Гуцало).
9. без прям. дод. Дивитися на кого-, що-небудь якийсь час.
Із часу до часу прочиняються двері .. й сам піп старий уступить; подивиться – постоїть, і, як увійшов, так нечутно і вийде (Марко Вовчок).
◇ Гля́нув (подиви́вся, зи́ркнув і т. ін.), на́че (нена́че і т. ін.) п'ятака́ дав (подарува́в, ки́нув і т. ін.) див. гля́нути;
Диви́тися (гляді́ти) / подиви́тися (гля́нути) і́ншими очи́ма (рідше і́ншим о́ком) див. диви́тися;
Диви́тися (зазира́ти, загляда́ти і т. ін.) / подиви́тися (гля́нути, зазирну́ти, загля́нути і т. ін.) сме́рті в о́чі (у ві́чі) див. диви́тися;
Диви́тися / подиви́тися (гля́нути) в ко́рінь див. диви́тися;
Диви́тися (позира́ти) / подиви́тися (гля́нути) во́вком див. диви́тися;
(1) Подиви́тися в зу́би кому – поставитися до кого-небудь поблажливо; дати поблажку комусь.
Вони [у поліції] і чорту не подивляться у зуби, знаємо їх! (Г. Квітка-Основ'яненко);
Смерть загляда́є (ди́виться, зазира́є і т. ін.) / загля́нула (подиви́лась, зазирну́ла і т. ін.) в о́чі див. смерть;
Хоч [би] одни́м о́ком гля́нути (подиви́тися) див. гля́нути;
(2) Як (коли́) подивлю́ся [на те́бе (на вас)] – уживається для вираження підтвердження чого-небудь, висновку, що випливає із сказаного або спостереженого.
– Хороший ти й парняга, як подивлюсь я на тебе! (А. Головко);
– Моя [дівчина] цілі вечори мовчить, хоч би тобі слово, чекає, що я скажу .. В тебе ж [Дмитре], коли подивлюсь, любов легше йде... (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)